Чарівність проліска у першості цвітіння,
Коли довколо все ще спить після зими.
Під білой ковдрою спимо і ми самі.
За ніжним проліском прокинемось в прозрінні,
Він наче поштовх, він як дзвоник уві сні.
Маленьке диво на межі двох володінь:
Холодної байдужості склепіння,
Та теплого кохання павутиння,
Мене, ти на межі цій не покинь -
Надію маю на твоє сумління.
Якщо повіримо у вірність, щирість ранку,
Відкинем ковдру, вистачить тепла,
Відкриєм двері мріям зробленним зі скла.
А якщо ні: вони залишаться на ганку,
Тоді відчуєм що любов втікла.
І буде кожен по кутках своїх думок,
Ховати погляд, наче з сорому від шкоди,
Зростатимуть ще вищщі перешкоди,
На дворі побіжить добра струмок,
А в хаті двоє, все чекатимуть нагоди...
Нема суворого режиму у стосунках,
Все так мінливо, наче примхи у погоди,
Довколо всіх відстежують пригоди.
Життя заплутує у дивних візерунках,
Природа - мудра, не вичікує нагоди.
Не дай Господь прокинутись від болю,
Почувши, що весна давно минула...
Дізнатись, що тебе вона забула,
За час зими замерзла твоя доля?..
Не дай Господь: щоби Весна нас обминула.
Яскравий промінь березневим поцілунком,
Прогріє лагідно і майже не помітно,
Думки та душі стануть більш привітні.
Та не зважаючи на наші розрахунки -
Дістане з щедроі землі - чарівні квіти!
