Кому розкажеш, як здавлює душу?
Як серце стиснулось від болю,
Як хочеш сном міцним заснути-
Щоб не проснутися ніколи...
Кому розкажеш- як у скронях
ніби хтось молотком постукав,
А губи-сховані в долянях шепочуть:
"Може все-розлука"...
Можливо, що комусь цікаво,
Чужі печалі слухатимуть люди,
І посміхатимуться так ласкаво,
Та чи насправді це все щиро буде?...
Важкі думки у голові спливають,
Так хочеться не плакати ніколи,
Та в самоті знов очі сльози заливають,
Душа вмліває від їдкої болі...
Знов ланцюжок питань пливе перед очами,
Як поступити? Що мені робити?
Спливає час, минають дні за днями,
І хочеться не існувати- ЖИТИ...
Я знаю, вірю, що ХТОСЬ є над нами,
До НЬОГО тихо молюся щоночі,
Благаю я тремтячими губами,
Щоб він відкрив Тобі на правду очі...
Я знаю, що повірити так важко,
Можливо я сама у всьому винна,
Не знаю, що робити, мені страшно...
Питаю.... в чому все ж моя провина?
Тобі я все про себе розказала,
Моя душа у Тебе на долоні...
Та певно доля з нами так пожартувала,
І залишила нас в думок важких полоні...
Та буду вірити, не втрачу я надії,
Що закінчиться темна смуга болю,
Надіюся не пізно зрозумієш,
Що зрадити Тебе не зможу я ніколи!
"Як хочеш сном міцним заснути- Щоб не проснутися ніколи..." пропоную " Як хочеться міцно заснути і щоб не проснутись ніколи!- так буде більш мелодично. )))
Anna Z відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую.
