*******

Кому  розкажеш,  як  здавлює  душу?
Як  серце  стиснулось  від  болю,  
Як  хочеш  сном  міцним  заснути-
Щоб  не  проснутися  ніколи...

Кому  розкажеш-  як  у  скронях
 ніби  хтось  молотком  постукав,
А  губи-сховані  в  долянях  шепочуть:
"Може  все-розлука"...

Можливо,  що  комусь  цікаво,
Чужі  печалі  слухатимуть  люди,
І  посміхатимуться  так  ласкаво,
Та  чи  насправді  це  все  щиро  буде?...

Важкі  думки  у  голові  спливають,
Так  хочеться  не  плакати  ніколи,
Та  в  самоті  знов  очі  сльози  заливають,
Душа  вмліває  від  їдкої  болі...

Знов  ланцюжок  питань  пливе  перед  очами,
Як  поступити?  Що  мені  робити?
Спливає  час,  минають  дні  за  днями,
І  хочеться  не  існувати-  ЖИТИ...

Я  знаю,  вірю,  що  ХТОСЬ  є  над  нами,
До  НЬОГО  тихо  молюся  щоночі,
Благаю  я  тремтячими  губами,
Щоб  він  відкрив  Тобі  на  правду  очі...

Я  знаю,  що  повірити  так  важко,
Можливо  я  сама  у  всьому  винна,
Не  знаю,  що  робити,  мені  страшно...
Питаю....  в  чому  все  ж  моя  провина?

Тобі  я  все  про  себе  розказала,  
Моя  душа  у  Тебе  на  долоні...
Та  певно  доля  з  нами  так  пожартувала,
І  залишила  нас  в  думок  важких  полоні...

Та  буду  вірити,  не  втрачу  я  надії,
Що  закінчиться  темна  смуга  болю,
Надіюся  не  пізно  зрозумієш,
Що  зрадити  Тебе  не  зможу  я  ніколи!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637969
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2016
автор: Anna Z