Коротко про те, як прийшла ідея, яка насправді дуже проста: спершу була плутанина, легке затьмарення розуму, яке нагло не помічалось і зрештою переросло і витекло у відкрите божевілля, яке надихнулось лишити по собі слід. Це трошки про мене.
Примітка: дальше лише божевілля, нагле й легкодумне.
Одного разу, гуляючи в залитому сонцем парку, я відшукав, тобто він сам натрапив мені на очі — конверт, без адреси чи будь яких інших надписів або знаків з допомогою яким можна було б відшукати адресата/ відправника. Зрештою зручно всівсь на лавочку під навислим, чорним, металевим ліхтарем, хлопець витягнув з конверта складений вдвоє аркуш паперу, який уже встиг об шарпатись і по надриватись і почав уважно перечитувати.
"— Якою Вона була?! - запитав мене друг, після півгодинної пішої прогулянки парком".
Відповідь була короткою.
"— У неї в голові були слоники", - задумливо - мрійливо відповів хлопець".
" — Що...еее...слоники?!(а це вже відкрита недовіра).
"— Як ви зустрілись?"
"— Бували моменти..."
"— Де ви зустрілись?!"
"— Бували моменти, в неї починалась істерика, паніка, сльози, які переростали в крик, гнів, злість, образу без будь яких пояснень, а виправдання було одне — слоники вибігли з кліток...вона любила їх і ніяк не могла погамувати".
" — Чому ви розійшлись?"
"— Не знаю..."
"— Куди ти зараз?"
"— В Нью-Йорк, мені за пропонували роботу і навчання, останній курс універу...гріх пропустити".
" — Ти...?"
"— Ні..., я не вернусь. Якщо зустрінеш її, скажеш..., - задумався, а потім махнув рукою, - хоча ти знаєш.
Пауза
" — Та, я знаю що їй сказати, - відвівши очі проказав товариш.
"— Вони тобі набридали(слони)?"
"— Ні, це ставалось рідко".
" — А що тоді?"
"— Часті перепади настрою..."
"— Всі кого я знав колись, хоча б на другу частину від цілого свого єства хворіли циммм...и постами в соц-мережах, навіть я часами захоплювався через раз, а вона — ніколи. Постійно повторювала, що бажає спілкування, хоче ділитись з людьми спільною радістю і красою від пережитого й побаченого, але геть нічого не друкувала, зрідка в Клубі Поезій вихлюпувала те, що вже рвалось назовні! Дивною була".
" — Вона була весела, слухала джаз і любила маки. В неї довге кучеряве каштанове волосся з кількома прядками кольору стиглої вишні, спеціально для мене зафарбовані після тижневої зустрічі".
"— Вона цінувала людей за їхні душі, відкритість і намагання самовдосконалюватись. Разок, ми сиділи в кафе, розмовляли про всяке різне, пили чай/каву їли десерт з морозива й раптом з її ротика почулося не задоволене бурчання, коли я розчув слова, з'ясувалось дівчину обурила власна ревність по відношенню до дитини, яка привселюдно голосно плямкала незважаючи на не задоволенні погляди відвідувачів. Дальше моя мила вже сварилася на повний голос, тим самим перевершивши дитину з плямкання.
П.С: це тільки початок
ID:
566932
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.03.2015 19:52:18
© дата внесення змiн: 15.03.2015 19:55:05
автор: Христя ^_^
Вкажіть причину вашої скарги
|
слоники раді вам
