Тіні з-під столу мелькають в темноті,
З-за крісла видно місяць, що сяє уночі.
Крізь призму метушні вони кажуть мені,
Що все це не реальність, що все це уві сні.
Однак, лише сліпці, що зводять всі кінці,
Не бачать їх вночі,
Не чують їх,
Не вірять їм,
Не люблять їх
Й не марять ними,
Такими хворими й терпкими,
Що сон вбивають як лише стемніє -
Як розсвітає - колір свій міняють
Й вбивають ніч наступну,
По колу.
