Так влаштоване людське буття:
Із усього, що є на світі
Нас цікавить лиш смерть і життя,
Та лише, коли варто жити.
Нас оточує безліч людей:
Є такі, що тікають зранку,
Є такі, що чекають ночей,
Підсипаючи попіл у склянку.
Можна навіть себе зрозуміти,
Можна вірити в Бога й мовчати.
Та замість того, щоб вчитись жити,
Ми навчилися гарно вбивати.
Як ловити примарну мить,
Коли повні легені жаху,
Коли падає сонце ниць,
Коли вії тремтять від страху?
І я думаю, страх - то зміїї, -
Обвивають спочатку п’яти,
Бо лишивиши на спинах крила,
Забирають можливість літати.
Все б життя, мов пустий вагон:
Ген, душа із пекучим перцем!
У касира купуй жетон
І залазь в нього з легким серцем.
Та серце занадто жорстоке
І совість занадто хтива:
Хотілося бичити воду -
То й маєш нестерпні зливи.
