Вже й зовсім забула, як я жила до тебе:
Як самотність вгризалась в тіло і душу,
Як кожного дня просиналась, тому що треба,
І засинала також, тому що мушу.
Життя це - замкнене коло напівбожевільних марень,
Де голос тихий наосліп до тебе вів.
А на тому шляху стільки відчаю, сліз і поранень,
І серце збентежене наперехресті вітрів.
