ПОЧАТОК ЖИТТЯ В НОВИЙ ЯКОСТІ
29.04.2014 мене виписали із Лікарні.
Останній раз я почув суперечку Дими (той, що лежить напроти мене через прохід) із Світланою Володимирівною. Він надсадно жалівся весь час, що йому забороняють палити і пити каву. На ввічливі пояснення лікаря він зреагував брутально:
- Як вийду звідси, так зразу почну смалити і каву каву буду пити! Щоб ви не сумнівалися!
На цю ескападу вона відреагувала спокійно і втомлено:
- Що ж, це ваше життя і ваше право. Але у нас вже був випадок, коли такий герой таємно пішов палити. Ми довго його шукали, поки не знайшли на дальніх сходах з недопалком у заціпенілих пальцях. Мертвим. Тютюн звужує судини. Але це ваше життя і не я їм розпоряджаюсь, а ви.
За мною приїхав син Бажен на бусі (так він називає свій мікроавтобус). Я не вірив, що можу пройти довгий коридор до ліфта, але пройшов. А найтяжче було подолати 30 метрів до автомашини на дворі - біль примушувала іти зі швидкістю черепахи. Я тоді ще не знав, що тепер такий темп буде постійним для мене. Син, як завжди, шуткував і підначував мене, дома мене чекали ще два сина із обідом, а я сидів мовчки і не міг навіть посміхнутися. Так було.
Далі просто - дільничий кардіолог, явка через кожні 10 днів на перевірку з обов'язковим аналізом крові та кардіограмою, з альбомом, в якому я фіксував свій тиск та послідовність ковтання пігулок. І так три місяці. Стандартна процедура.
Марина Дмитрівна, мій дільничий кардіолог, - мила та досвідчена фахівець, зразу запропонувала оформляти інвалідність: виявляється, що той, хто пережив інфаркт автоматично вважається інвалідом. Але бути інвалідом де-факто не означає бути їм де-юре. Та я відмовився від цього, бо я - ветеран війни і більших пільг, ніж маю, мати не буду.
Почалось у мене життя в стані повільного видряпування - кажуть, що рік треба виходити із цього стану. Вірю.
Мимоволі зробив декілька висновків стосовно моєї хвороби.
1. Ми, люди, неймовірно легковажні стосовно свого здоров'я. Так, теоретично ми знаємо, що у розвинутих країнах смертність від серцево-судинних хвороб стоїть на першому місці, в таких випадках вона займає більше 50% від усіх смертей, але ніхто не задумується про те, що це стосується його, переш за все!
2. Ті, хто потрапив в лабети цієї хвороби, не вірять, що це дуже серйозно. Так, тяжко прийняти, що з тобою все відбулось по принципу виключення електрики - горіла лампа і раз - не горить! Але іншого шляху немає!
3. Людина, яка перенесла інфаркт, може жити далі, але не так, як вона жила до того - тепер необхідно кожний крок зважувати і остаточно для себе прийняти, що Життя - це Дар, який необхідно берегти!
*******
досвід і мудрість...хто прочитає, хай думає...все одно хочу, щоб про хворобу свою Ви говорили в минулому...все буде добре: життя для того, щоб жити повноцінно...з спокійнішим ритмом
Левчишин Віктор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, пане Вікторе! ПІсля хвороби, особливо такої, коли людина на межі, по-іншому дивляться на життя. У мене теж були сердечні приступи. Правда інфркту не було,дяка Богу. Дай Бог Вам і нам усім здоров'я.
Левчишин Віктор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це не повчальна історія, чи сповідь! Це пересторога, настанова, попередження..... Але зрозуміти це і сприйняти може лише той, хто вже це пережив! Інші думають, що цього з ними не станеться... І це ще один відголосок нашого виховання - "раньше думай о Родине, а потом о себе"
Десь років 20-ть тому в інституті підвищення кваліфікації (Київ) один професор роздав нам анкети-тести іноземних фірм, які заповнюються кандидатами на роботу. Серед багатьох питань було - Як ви поступите в разі якщо вранці ви виявили в себе температур 37,3. І всі ми дружно провалилися, адже вибрали відповідь - піду на роботу! За оцінками закордонних спеціалістів така відповідь свідчить про байдуже відношення кандидата на роботу до свого здоров'я, А якщо працівник не цінить своє здоров'я, то він так само буде відноситися не тільки до себе, але і до роботодавця і затрати на соцзахист працівника не будуть відповідати очікуваному рівню вкладу в фірму... Висновок - не задовольняє вимогам!
А у Вашому випадку народна мудрість говорить "Битий жбан довше воду носить". Адже до нього ставляться бережно! Тому щиро бажаю, щоб Ви своїм життям в черговий раз підтвердили цю життєву мудрість!!!
"біль примушувала іти зі швидкістю черепахи"- Непередбачуваним є кожний з наступних рядків,Вікторе впринципі,як і в житті-кожний з наступних днів Бажаю,щоб у вашому "арсеналі"були тільки ті лампи,що здатні на горіння
Левчишин Віктор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Непередбачуваним є кожний з наступних рядків,Вікторе 
впринципі,як і в житті-кожний з наступних днів 
Бажаю,щоб у вашому "арсеналі"були тільки ті лампи,що здатні на горіння 
правильно треба берегти своє здоров'я і дякувати Богові за кожен прожитий день.....щастя Вам, здоров'я і натхнення 
