молилась би, розніженa, на тебе,
тобі читала б, на ніч, свої мрії,
до тебе прихиляла б чарку неба,
щоб сон солодкий проливавсь на вії...
до ранку цілувала б твої руки,
за те, що мене пестять і леліють,
й твого дихання наймиліші звуки
в мені, щоночі, римами рясніли б...
тобі, себе, віддала б до краплини,
й назвала б cина іменем твоїм,
кохала б до нестями й безупинно,
до самого останнього із днів...
до самого останнього із слів
я буду думку римувати...
якби ж я міг,
та ні, - хотів
твою Поезію кохати
так до нестями і невинно,
що наймиліший в світі звук -
звук твого серденька невпинний,
а дотик ніжних теплих рук
і погляд, відданістю винний,
я цілував би день і ніч...
і чарку дивного зізнання,
всі сумніви відкинув в піч,
розніжившись святим Коханням!!!
оце лірична сила мрій!
якби ж я твій...
навіки твій...
корозлик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я Вам вдячна, Сергію, за те, що навідуєтесь в гості і за такі чудові коментарі!
А ти не мій...так доля повеліла,
чи хтось на небі вирішив за нас.
І що до того, що зламали крила
й не видали новеньких "про запас"...
В рядки вплітаю, ніби перли, сльози
мережу ніч віршАми до зорі,
і проживаю день у звичній прозі,
а ввечері прошу: - наснись мені.
=================================Такі щирі палкі рядочки. Дуже хочеться побажати Автору взаємності в любові і щастя.
З повагою
корозлик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00