Доволі старий віршик. Жовтень-листопад, здається.
В тебе для всіх є один лише взір припасений:
Теплий і затишний -
Дивишся, як обіймаєш.
То не очима моїми, не моїми пасмами,
Ним, зачарованим, серце дівочеє краєш.
То не квітучими рутами, станами тонкими,
Наче вогненними іскрами погляд запалений -
То твоя мати велика була жартівниця,
Щедра, тобі такі очі, як тепла кора,
Випрохала.
Знала би матінка, коли ті очі прохала,
Як моє серце роз`ятрене тяжко болітиме;
Як тії очі, такі незбагненні, такі нероз`ясненні
Спраглій душі стануть терена гострими квітами.
Знала би матінка, як то так дивно, так хороше.
Знала те матінка, тебе у храму чекаючи.
Того і погляд просила, неначе провидиця,
Щоб він на тілі моєму глибокими лишився ранами.
