Всі ранки наче свіже простирадло
яке тріпоче, збурене вітрами.
Шибки дрижать у перехрестях рами.
І сонця шар - то спалах об ковадло...
Тут пахне світлом, тінню і тобою.
Волосся затопило ніагарно
моє лице, утоплене безкарно.
Вдихаю піну од твого прибою.
А ти лежиш, як гори, як масив,
століттями формований вітрами.
І я блукаю жаркими ночами
його хребтами, темінню лісів.
Моє тепло усюдисущих рук
тебе загорне, довгу й безкінечну
і доторк мій, статично-небезпечний
розрядом струму зірве перестук.
Але ти спи. Не буде заважать.
Я берегтиму з тебе видих кожний.
А шурхіт листя квітнево-тривожний
нас буде далі в ранок проводжать.