Осінній збір закрив сезон,
Земля оголена страждала.
Хмаринка, легка на підйом,
Її від смутку утішала.
З’явився вітер-бігунець,
Землі протягуючи руку,
Звести старався нанівець
Її післяродову муку.
А шовковистий дощик слав
Водою звите покривало,
Сон шепотінням обвивав,
Щоб тіло тихо спочивало.
Людина-цар забрала все
В землі, сповитої на зиму,
Лише забула про одне:
Любити землю, як дитину.
