Не вірячи у долю і пророчі сни,
Тікаючи від незабутніх вражень,
Ніяк не думав, що таємності весни
Розірвуть простір на упертий сажень.
Із мороком висвітлював печаль,
А там, за обрієм, плекали очі
На думку неприступну шаль,
Яка впаде із тіла. У блаженній ночі…
А тут, на мудрих пеленах,
У замку нелогічного снування,
Ростили ніжність на важких словах.
Але, мовчазна мить…
Відкрила серцю.
Всі. Зізна̀ння.
-------------------------------------------------
Останнім часом, віра зігріває.
І може, це послання із небес.
Але, мій трем. Осінній. Знає.
Що серцем і душею
Я воскрес!
