Коли за обрієм скриються хмари,
і вітер повіє сумом важким,
ще не раз я про тебе згадаю,
хоч не назву тебе більше своїм.
Я піду у світ чарівними стежками,
по безмежності неба у сяйві нічнім.
Все, що залишилось, - це попіл між нами,
та й не назву тебе більше своїм.
Коли перо моє перестане писати
і серце заб'ється у ритмі німім,
згадай, як важко людей відпускати,
а я не назву тебе більше своїм.
