Цього ранку:
«Привіт, Лихоманко,
Я не можу згадати ні сну!
Забув
о котрій заснути мав б́́́и́,
щоб зустріти
без спіднього
п'яну весну.
Не заходь,
у ванній ховається осені труп,
я сам її вчора і вби́в.
Тому, не зволікай, бо
щовечора я – душогуб,
листок за листочком,
півтори місяця
в кислоті розчини́в.
Аш-Ен-О-Три,
як підказує досвід,
роз'їдає майже усе.
Але скільки тебе би я не морочи́в
і якою кількістю диму би не морив,
не здихають про тебе ні постіль,
ні спогади млості,
ані нестерпних думок моїх карусель.»
