Мені здається, що час пише менуети,
А не токати у тональність "до мінор".
Тікають люди, їх зникають силуети.
Вона ж читала вчора про Босфор.
О п*ятій ранку вкотре їй не спиться.
Книжки не ваблять, безлад в голові.
Цієї осені лишилось застудиться,
Температурить щоб й нагадувать собі
Про стрілки золотого циферблату,
І милі часу, які їм вже не пройти.
Він розумітиме без слів. Його догмати
Заради неї зникнуть. Безвісти.
Сон гра у піжмурки. Ніхто його не бачив.
Вона ж чека світанку за вікном.
І грішниці, буває, також плачуть.
Як ангели торкнуться їх крилом.
Він спить під ранок. А вона в безсонні,
як в павутинні, що сама з думок сплела.
...Мені здається, у розмові електронній
багато слів, а доказів нема. (01.10.2013)
