Як добре,що інколи ти не береш трубку,
Коли так хочеться почути голос твій...
Емоції пускаю через мясорубку...
Побути певно хочеться одній...
Ще треба так багато розказати,
Ще стільки треба всього повісти.
Для тебе краще буде це не знати
І я берусь за руку німоти...
А знаєш що?То було так приємно
Іти за руку тим слизьким шляхом...
У нас відразу все було взаємно
Любив зігріть тебе своїм теплом...
Не все так просто,як ото здається,
Обрали не легкий для себе шлях...
Здолать себе-ніяк нам не вдається,
Гублюся я у здогадах,думках...
Чи може я не здатен на кохання?
Чи може ти не зовсім вже і "ТА"??
Чи то моє життєве покарання,
Нікому не відкрить своє життя..
Виношу мозок своїми думками,
Пробач мені,такий-от егоїст.
Та знай,лишень,що своїми словами
Я хочу донести тобі весь зміст.
Ти є мій рай і разом-моє пекло,
Ти є свобода...разом з тим--кайдани.
Душа моя до цього ще не звикла..
Ти разом гоїш і наносиш рани..
А ще боюсь залежати від тебе.
Не хочу,щоб приходила у снах,
Не хочу відчувать в тобі потреби,
Не хочу марити тобою по-ночах...
Я далі хочу бути одиноким,
Дружити тільки з тишою німою.
Із сумом у очах глибоким...
З сталевою,суцільною броньою...
