Погода манірно скривила уста, вдивляючись у своє відображення у чистих вітринах. Тендітна, витончена дівчина посміхалася їй у відповідь, в очікуванні отримати комплімент від випадкових перехожих. Її каштанове волосся куйовдилося вітром, вії здіймалися до неба і на устах застигла мелодія, яка не лишала у спокої вже котрий день. Сьогодні вона була шатенкою з розкішним потоком волосся, проте хто-зна, які відтінки виграватимуть на ньому наступного дня. Можливо завтра буде блондинкою чи то розфарбує волосся у веселкові відтінки, аби змусити оточуючих захоплюватися чи то кепкувати з такої витівки. Можливо…Настрій душі змінювався з кожним подихом міста, яке розгорнуло свої тенета перед мурахами-людьми, які курсували вздовж довгих ліній вулиць, закапелків та перехресть. Легкі кроки, тонка сукенка, що здавалася майже невагомою, бежеві сандалі з чудернацькими візерунками доповнювали образ дівчини. Вітрини, літні кафе, які владно хизувалися плетеними столиками на вузьких вулицях, зваблювали тонкими ароматами кави, тістечок, галантно пропонуючи м’якенькі стільчики своїм відвідувачам. Сьогодні витончена дівчина з мінливим настроєм блукала містом, лишаючи за своїми ніжними плечима захоплені погляди поспішаючих людей-мурах. Тиха вузька вулиця змінювалася гамірною площею, яка вміщувала феєрію людей, які намагалася зрозуміти один одного у різнобарвному мовному хаосі.
- Перепрошую!! Я ненароком!! Я Вас не помітила! Замилувалася парою голубів, які грілися на тому чудернацькому ліхтарі! Крокуючи гамірною вулицею, душа з каштановим волоссям наштовхнулася на дівчину, яка здавалося чекала на когось. Обернувшись вона побачила тонку постать, яка дивилася не неї сіро-зеленим поглядом. – Все добре!! Не вибачайтесь! Я теж не помітила Вас, а голуби варті, аби помилуватися їх безтурботністю. Мабуть цього варто повчитися нам, людям, вміти відпочивати душею, вловлюючи клаптики щоденних радощів. Легка, невагома сукенка зникла у натовпі перехожих, полишивши відчуття очікування когось на тому місці, де вони щойно зустрілися.
“Цікава дівчина, така сонячна і світла…..” Промайнула думка у погляді сіро-зелених очей, які лишилися біля невеличкого магазинчику, що примостився навпочіпки на розі вулиці. Хвилини поволі, ліниво зістрибували з обличчя годинника, місто насуплено дивилося на самотню постать, очікуючи на продовження розпочатого очікування.
- Привіт! Давно чекаєш на мене? Вибач, я трохи спізнився! Проте ти мене дочекалася, це приємно! Дякую!! За спиною м’яко розливався чийсь голос, який вона стільки разів намагалася уявити. Здавалося, що секунди завмерли у довгому стрибку над прірвою очікування, стримуючи рухи тіла. Порух очей… Плечі повільно обернулися обличчям до голосу, який лунав на відстані мізерного кроку від них. Сіро-зелені очі зустріли його… Потік, вир прочитаних рядків, розмов у повідомленнях шаленою хвилею здійнялися над головою, розбиваючись на друзки спадали із зіниць. Слова підступно зупинилися на половині пройденого шляху до своєї появи перед усім світом. Ще крок!! І очікування буде переможене!! Ще тільки крок!
- Привіт!! Я не сумувала, очікуючи на тебе, все добре! Приємно бачити твою посмішку, чути голос, який мені здавався дещо іншим. Проте ти тут, то може розпочнемо обіцяні шоколадні канікули?
Тихий трем сповнював сіро-зелену душу. Очікування вбиває мить, коли те, що так довго не міг побачити поставало перед очима, втілене у відтінках голосу, барвах міста, усмішки та погляді. Шоколадні канікули….. Плетені столики, чай з цукерками П’єра Марколіні та тістечками Wittamer…..Уроки створення шоколаду….. І розмова…. Слова.. Фрази…. Несказані емоції написаних рядків….. Заворожений сіро-зелений погляд, який так довго чекав на цю мить…..
“Привіт!! Радий тебе бачити!!” У вухах пролунав тихий мотив отриманого повідомлення віртуального чату. Повіки здригнулися, лякаючи зіниці, перед якими постав холодний, самотній монітор.
Мрія… яка стоїть на межі власного втілення.
ID:
428037
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.05.2013 08:31:37
© дата внесення змiн: 29.05.2013 17:54:27
автор: філософ
Вкажіть причину вашої скарги
|
