Сьогодні я прийшла оголена, як ти й просив. Я відчуваю себе легкою, прозорою і вічною. Ну як, тобі подобається? Знову мовчиш?
Знаю, винна. На мені є сорочка і колготи, але ти не ображаєшся, правда? Будь ласка, повернися до мене, осліпи і не йди більше ніколи, навіть тоді, коли наступає ранок. Ніч завжди чесна, обпалена, переможена.
Я люблю ніч, бо тільки тоді можу зустрітися з тобою, поговорити, виплакатись, політати (хоча й в думках), тоді я - мрія своя. Хочу бути такою завжди.
Невже ти сьогодні навіть не обернешся до мене? Набридла? Чи ти знайшов собі іншу?
Далі ці терзання захмареного розуму, далі ці нетрібні сповіді (краще би до церкви пішла)...
Ти безіменний, якщо прочитати тебе навпаки, але ти чомусь завжди нервуєшся, коли я так роблю, і відразу ховаєшся.
Місяцю, ти єдиний, хто в мене залишився. Здається, і ти мене покинув. Але ж з чорним всесвітом важко говорити, в нього немає обличчя, вже немає, бо ти - щез...
Ти все-таки образився. Жаль. Знаєш, мене важко вмовити щось зробити проти моєї волі, але тобі, похоже, це вдалося. Гаразд, я прийду завтра оголена, лише заради тебе, заради свого другого внутрішнього голосу, заради невидимого, отже, заради нічого. Я це зроблю.
ну тоді вибачте. просто "...мене важко вмовити щось зробити проти моєї волі, але тобі, похоже, це вдалося...лише заради тебе..." виклкало такі асоціації. можливо просто перепутав з одним випадком з свого життя.
В будьякому випадку твір не лишає байдужим.
Doll відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
насправді я майже ніколи не була сама під місячним світлом, просто собі таке уявила
мені приємні такі Ваші відклики про мій твір)
