Колишню велич більше не вернути,
Те що втратив більше не вернеш,
Хоч тих хто поряд був важко забути,
Ти двічі в одну річку не ввійдеш.
Вже не повернеш безтурботний погляд,
Вже не повернеш той дитячий сміх,
З того що мав залишиться лиш спогад,
Сумний, веселий та один на всіх.
Нас по життю звязала випадковість
Ця випадковість нас і розвела,
І спогад той неначе повість,
Що вже написана й прочитана була.
Мене чекали тисячі доріг,
І кожна з них вела у більше пекло,
Я кожну з них пройти для тебе зміг,
І кожен бій боровся більш запекло.
Тепер я сам навколо лише стіни,
Холодні, чорні в них одна пачаль,
І не зібрати дзеркала частини,
І невернути все тепер нажаль.
Замість друзів тепер таракани,
А замість кави тільки алкоголь,
Нема таким як я ні почесті, ні шани,
Це ще одна з таких мільйонів доль.
Я став одним із тих хто зупинився,
Хто на війні цій просто пав без сил,
І перед долею навколішках спинився,
Пощади й миру в бога я просив.
Ні... Я вже не можу стільки ждати,
Я маю встати і вперед іти,
Забути все на світі щоб востати,
Щоб з пеплу феніксом взлетіти до мети.
