Зима прощається і дмухає сердито
студеним вітром, білим помелом
розгойдуючи віхоли. Укрито
усе снігами, ніби полотном
сліпучо-білим. Сипле, сипле, сипле...
Здається - краю білому нема.
У душу туга тулиться налипло
на кожен пагін раннього тепла,
і гасить, і застуджує дрібноту,
що тягнеться і пнеться до весни,
намащуючи дьогтем спраглі соти
медів і сонця... Душенько, засни -
шепоче розум, корячись негоді.
Але вона мугикає пісні,
бо під снігами на самому споді,
давно уже відкрилася весні.
Ох, сипле без перестанку!..Мов ще хоче насолити всім нам на прощання...Та все ж, така краса довкола - все забіліло, потонуло у сніговому мареві... Гарно і так чуттєво передала зимові настрої!
Адель Станіславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Що силе, то сипле... Давно такого не було.
Дякую, Наталочко!