Якось так сумно, не дивлячись на мажорні акорди
Та начебто звикла втрачати шмаття думок
А все-таки лячно жити без всілякої погорди
Вгорі ж бо лиш місяць і жменька зірок…
Телефонні гудки доводять до відчаю часом,
Коли вони лунають десь на самоті
Не скаже більш ніхто нікому басом,
Про те, що час комусь піти…
І тиша загризає гнітюче-неупинно
В той час, коли в очах порожній дзвін
І лиш годинник час зміряє щохвилинно
Не варто мчати долі навздогін.
