Єдиноріг на світі жив,
Рожеві персики любив,
Після того як їх їв,
Обов'язково копитця свої мив.
Єдинорога Петрик звали,
З єнотом разом по світі мандрували.
Славком єнота цього чогось із малку прозивали,
Мабуть тому, що батьки його вишні полюбляли.
Одного разу Петрику приснилось небо
Фіолетове, бо це так треба,
І було небо те в рожеву крапку.
Сказала зранку мама: "Одягни зелену шапку!"
Руденький чубчик заховав,
Славкові персиків в торбинку поскладав,
Але не помаранчеві, і не рожеві,
А подавай йому лише зелені.
Зелені ж персики були під колір шапки
Петрушки нашого. Як в небі крапки,
Бо Петя астроном завзятий,
Він персики із неба для Славіка так любить діставати.
Ось так блукають ці два друга,
Незвідана чекає їх дорога.
Коли на прожиття їм персиків не вистачає,
То молоко із річки швиденько добувають.