І дні проходять ...день за днями
І нас вбивають, мов мечеми
Не те ,щоб тіло було мертвим ,
а свою душу ми приносим в жертви
Кожен день нові є шрами
З якими ходимо поки немає рани,
а рана більш і більш зростає
Невже тут нас ніхто вже не чекає
Ніхто не зрозуміє не поможе
І тільки вдарить і стривожить
У цьому світі немає нам похожих
Так, що ніхто на милість вже не гожий
Ти даєш меча , щоб захистили,
а тебе ззаді вдаряють щосили
Довіритись ти вже нікому не спроможен
Будеш в собі тримати все ,що зможеш
Нас вбивають днями і ночами,
якщо не мечами то словами..
Та навіть мовчання калічить часами
коли вже немає слів про рани
