Весна не спить допоки сонце гріє!
Тож ненароком не приспи весни,
Хай квітне в серці пагін й зеленіє
Зігрій його, у собі пронеси,
І дочекайся, щоб зміцнів вкріпився;
Здолавши хмурі та гіркі часи.
Він жде в тобі, не кинь, не помилися,
І барвами займися юна весно,
Щоб мрії всі реальністю збулися!
Весна не спить, здіймається воскресно
У вітра подиху, у виспіві пташини.
Втім як і ти - раптово і чудесно!
Я смертний, я не без провини.
Вклоняюся тобі як їй схилявся,
Оспівую й звеличую щоднини.
Я не змінивсь, хоча чимдуж старався.
Я не знайшов, хоча не раз шукав…
До весни ранньої, мов блудник, повертався.
Та мою весну віроломно вкрав,
А потім зломлену вернув страшний вітрисько.
І мучивсь я, і з нею я вмирав…
Та як була і гибель надто близько,
Вона знялась у простори блакиті;
І встояв я, хоч під ногами слизько.
А в тій весні дві весни були скриті:
Одна привітна, радістю пройнята,
А очі іншої в сум'яття оповиті.
Весна не спить, не спить весна крилата!
Прокинься й ти, розплющи свої очі,
Бо віднайшлась моя тяжка утрата
У сутінках зимових ночі.
20 квітня 2008 р.
