Сім зірок – сім надій, сім побачень
Щедра доля з барвінками в’є;
Перша з них, що найкраща, і плаче,
Це – кохання безвісне моє.
Інші дві, що палають на сході
Жовтим листям в осіннім краю,
Діточки, що неприбрані ходять
І чекають на ласку мою.
А четверта й п’ята – не зорі.
То - душа, що схолола в льоду.
Розіп’ята на стінах в соборі,
Я їй місця в житті не знайду.
Шоста зірка – це мати-калина,
На горі серед степу стоїть;
Коли бачу – до матінки лину
І живу там, щасливий, хоч мить.
Сьома зірка – зоря України,
Що у променях ранку встає
Й у хвилини безсилля, як сину,
Мені гідність і віру дає.
1993 рік
