Я – жінка й цим все сказано.
Немає ради в тім,
Що вічністю наказано
У просторі своїм.
Творець Землі і Всесвіту
Так людству заповів
Нести цей келих досвіду
На протязі віків.
Не вірю безпорадності -
Лиш мудрості й красі.
Ціную мить відвертості,
Вона - передусім.
Я віддано тривожуся,
Сміюся і живу.
Не хочеш - не погоджуйся,
Але кохай одну.
Прощаю сіль нікчемності,
Й пісок сліпих образ.
Даю можливість підлості,
Але єдиний раз.
В печалі й тихім відчаї
Ховаю гіркоту
У спокій віри світлої
й пекельну самоту.
Шкода,що часу іспити
лишають сивий знак,
та хочу вам зазначити,
що все не просто так.
Ніщо не розчиняється
У плині тихих днів.
Ніхто не віддаляється
Від тих, кого любив.
Моя невтомна істина -
Творити майбуття,
Я небом оповіщена
Спинити забуття.
З руїн, води і полум’я
Взиває біль століть -
Для мене чужа рана
Більш, ніж своя болить.
З довірою, несу усім
Повагу до людей.
Будую теплий світлий дім.
Народжую дітей.
Я створена для ніжності.
Кохання дивний цвіт
Вирощую у вірності
На ниві довгих літ.
Схиляюсь перед образом
Й до мужнього плеча.
Знешкоджую лиш поглядом,
Мов лезом від меча.
Дивлюся в очі смерті
Не раз,вона - лиш міф.
Це вимір круговерті -
Не вбивця чорний гриф.
Боятися не варто,
Як лишиш по собі
Цвіт покоління вартий
На поміч боротьбі.
Я – жінка. Й цим- все сказано
Я - сонце і гроза.
Світ на мені зав’язано.
Я усмішка й сльоза.
Я - благородство щирості.
Я поруч - обернись.
В звичайній своєрідності
Є непідкупна вись.
Буденність поневолила
Мій істинний розмай,
Й в пересторозі мовила:
« Про все це, пам’ятай! »
