(Вірш читається зверху вниз, і навпаки)
Я падаю у площину веління…
Де поряд із блаженним сном,
Яке хапає подихом, чомусь, осіннім
Пекельне марево із власних аксіом.
Але ж… Не Місяць скерував,
Щоб гарбати мої нужденні хвилі.
Зловісний геній все запланував.
І кожен крок – сипучі милі
Ставали грізними, як світ,
Де темні рухи власних мрій
Розсипались на тонкий лід,
Щоб розпочати комплекс щирих дій.
Зірки оманливі закинули в площѝну
Мене із жменею думок критичних.
Шукаючи у небо ту стежину
Я мріяв про натхнення еластичне…
