на вечір одягатися в сіре,
брехати якнайбільше, позаяк скоро вересень,
хтось надрізає його, хтось ріже,
присягаймося його світлу у непричетності,
у півпам’яті перерубленій,
де поборники смутку латають конверти.
недолюблені місяцем
у висотах загублені
ще з просоння малюють оману де ти
ти ж бо шукаєш осінні притулки,
сам здатний на випади недолюбові,
намальований світ на отриманому конверті,
ліворуч в кутку - півмісяць,
півмісяць - праворуч,
встромлений в твоє існування
палкими двокрапками на шиї висить.
ми були починаннями переписаними,
відстаню й спокоєм ніжили лезо,
під вічність без повні тужили про ріки,
де місяця світло заходить під шкіру,
де місяця світло віршами назвемо,
розпочавши відлік новітній.
не видно жодних спотворень
коли ми говорим і сієм світила
на вечір одягнені в сіре