З Вісконсина давно прибув літак,
І голова болить від солей брому,
Хотів би вірити, що з потойбіччя знак,
Однак це ніч нашіптує лиш втому.
Ти завжди повертаєш до речей,
З яких так сіро складаються ці будні:
Купив синочку в школу вже портфель,
Взуття на виріст, щоб було у грудні.
Усе як є…Лиш фото у книжках,
Щоб не питався син, якою була мама…
Вдівець? Ще ні – лиш просто одинак,
Вона жива…Вона лишень омана…
Вона, здавалось, прожила лиш день,
А потім між людей «як по руках»,
Годуєш однорічного, вона в готель –
По старих клієнтів адресах.
І ти чекав й вдивлявсь у мокрі шибки,
Як поверталася до тебе уночі,
Її «солодких снів» вже так набридло,
Що врешті ти покинув уві сні…
З тобою син і ти щасливий батько,
Хоч одинак, та майже як вдівець,
Вона без совісті телефонує часто,
Щоб повернутися й змінити ваш кінець…
P.S.
Ніколи не вертайся у минуле,
Тебе вже там давно ніхто не жде,
Коханки щиро скажуть, що забули,
А «мертвих душ» назад не повернеш….
