І знову будень, все так сіро.
Одна лиш думка гріє душу:
Коханнячко моє поспіло,
Та знов доросле слово мушу.
В твої обійми я так хочу,
Відчути стукіт твого серця,
Я всі Ла-Манші перескочу,
А раптом ти мені озвешся.
Як не озвешся, знов покличу,
Як не почуєш – закричу.
Цієї думки не облишу,
Від спогаду лише тремчу.
Мені би трішки прихилитись
До твого мужнього плеча.
Ніяк не можу я змиритись,
Що так тебе не вистача!
Мені б лиш трішки пригубити
Твої розпалені вуста.
Мені б лиш душу не згубити,
Без тебе вона й так пуста.
Мені б лиш каплею втонути
В твоїх очах, твоїх озерцях.
Ніяк не можу я збагнути,
Чому сльоза так легко ллється.
А завтра знову будень сірий,
Такий сумний, бо він без тебе.
Хай хоч думки мене зігріли,
Коли не гріюсь поруч тебе!
