Над вранішнім німим містом,
від розпеченого асфальту,
парує кава з молоком...
Квітці стало від того млісно,
з притаманним їй азартом,
чекає сонце й дощ під вікном,
на їх дійство- чародійство...
Спадає сон. Запахло димком.
Притрушену пилом з пилком,
світанок омив квітку дощем,
привітна до всіх стала знов,
пройнялася навкіл пахощем.
Ось, війнуло з неба теплом,
сонце обійняло серпанком...
Вдоволена вона цілком
І в місті радіють всі разом.
Та наступним літнім ранком
запарує кава з молоком.
Причепурить дощ цілунком
місто...Обдарує пуп"янком
ту квітку...Причеше з вітром...
І розквітне він буйним цвітом.
Розмалює сонце жаром
пуп"янок той, немов пензликом.
Наповниться він нектаром...
Порхне бджілка вдвох з метеликом
над ним, за шовковим добром,
Оп"янить їх медовим вином.