Ти знаєш, подарований той светр,
Що ми удвох купляли навесні,
Він гріє так, що кажучи відверто,
Здається, що вернулись наші дні...
Як ми удвох, неначе були діти,
Тікали геть на декілька годин
У рай...І там збирали квіти,
І я не знав, що виживу один...
Та сталось так – життя невідворотнє,
Як грім ударили твої чужі слова...
Не вірив я...Перечив...Та відсутнє
Не те що біль, а навіть співчуття...
І я схиливсь уже за третім разом,
Втомився я шукати старих слів...
Пропало все - так ясно і відразу,
Здавалось не було весняних днів...
Пройде той час, який мене душив
Годинами і хвилями від болю,
Я наберусь нових життєвих сил,
А светр грітиме холодною зимою...