Коли бродники йшли по степах,
Поливаючи Землю рудою...
Помирали зорі в їх очах,
і осідали в небесах виною!
Лилося світло з зоряних небес:
Хоробрим у Вирій дорога,
У кожного з них є власний хрест,
Помножнена горем тривога!
Коли бродники йшли по степах,
Поливаючи землю кров*ю...
Оживала вічність в їх очах,
І проливалась із небес любов*ю!
До кожного з них простягує руки,
Скривавлена,змучена Русь...
На шляхах її зійшлись всі муки,
Тягне жили монгольський улус...
З оратаїв,воєвод,князів,
З ремісників,бояр і Церкви,
Світ до неможливості змалів,
Сорому не імуть тільки мертві!
А живі...живі давно забули,
Колишню велич,славу,честь,
В нори поховались і заснули...
Волає про помсту спалена весь!
14 березня 2012
*Бродники –у 12-13 вільні воїни- кочівники часів Київської Русі,брали участь у князівських міжусобицях,також у битвах руських князів з монголами а також у визвольних війнах в Болгарії.
**Вирій(Ірій)-Рай у давньослов*янській міфології.
***Руда-давнослов*янське слово "кров".
****Весь-поселення або селище у давніх слов*ян.
****улус синомім слово "орда",складова частина монголо-татарських племен...
***мертві сорому не імуть -слова великого князя київського Святослава Ігоревича(близько 935-972)
