за його спиною завжди дощі,
він чужі читає тобі вірші,
він із тебе щоразу виймає душу.
за його плечима – тільки війна,
і в волоссі його живе сивина,
але даного слова ти не порушиш.
залишайся із ним, допоки снаги,
поки біло за вами не підуть сніги,
поки кулю у скроню собі не пустить.
залишайся, чекай, хоч йому все одно,
героїня нового сумного кіно,
опускайся у тугу, ніби на дно…
по щоках сльозини ляжуть у русло.
і в останній день, як закінчиться світ,
як затихнуть люди і зорі усі,
ти відкриєш серце комусь назустріч.
ну а він не з тих, що вертаються знов,
піде далі чиюсь проливати кров,
зникне сам, як холодний колючий сон…
а весною у море кинеться з кручі.
