Мій Че Гевара зараз на небесах
хмари на ймення Куба. Брати-партизани
випивають і ромом лікують рани,
принесені вітром в повстанських лісах.
Знову не спиться чомусь команданте Че,
тиша і спокій - найбільші його кошмари:
"Ну хіба оце рай, коли навіть немає гітари,
а крізь пальці і душу пісня, мов кров, тече?
Де ти, мій друже, Фіделе, сумую знов.
Небо вже рветься, не зшити його нитками.
Ти побілів, я ж не старію з роками,
лиш замість серця - операційний шов.
І замість віри тільки твої слова:
"Всі перемоги, всі ці пісні і люди,
звірі лісами, рушниці, залізні руди
і молодість наша, неначе вода жива, -
Все це, друже, вірить лише у нас,
прикриє від куль, врятує життя і скроні.
Свобода - мов кисень, ми вічність уже в полоні
і смерть зупиняє лише особистий час".
26.02.12
Полтава
