Мотор заревів, машина рушила з місця
І понеслась в глухомань, в далечінь.
Під колесами листя шуміло…
А ти втомився воїне, спочинь…
Вони поїхали без тебе, а дорога,
Немов знущається, реве.
Ти – офіцер, а це страшна хвороба,
Танок з життям вона веде.
Точився бій, десь там ішла війна.
В тебе - хронічне безсоння…
Знов поруч машина чиясь загула.
Обізнався…Не друзі…Стороння…
Це не твій бій, не твоя війна,
Але ніяк не можеш збагнути:
Чия ж то врешті вина?
Чому сиротіють діти?..
Розрізає повітря малесенька куля,
А вітер кричить, що живий,
Рахує роки сива зозуля…
Як же на неї ти злий!