Одного разу, дуже рано
Орали поле два коня.
Зморившись від тяжкої праці
Пішли на пасовисько й бачуть –
Стоїть Осел, не ворухнеться.
Помаленьку, знай собі, пасеться.
Коні підійшли до нього й кажуть:
- «Ну що ж ти друже, без діла тут стоїш
- Їжу треба заробляти
- А ти напевно лінькуватий ?»
Образився Осел: «Це хто лінивий, я - чи що ?!
Так я, якщо захочу, все поле сам зораю!»
Побіг до поля,
За плуг схопився.
Зробив лише два кроки,
І на землі опинився.
Лежить і думає Осел:
«Велике поле, трави багато,
Їж скільки хочеш.
Навіщо працювати?»
Зібрали урожай... Прийшла зима..
Овес та сіно коники жують.
А що ж Осел ? Для нього їжі тут нема,
Для нього їжі не дають
Стоїть худий, аж ребра світять
Подумав: «Який же я дурний
Чому, не працював я літом
Щоб зараз бути ситим?»
Наука в байці цій така:
Хто працює – той їсть досхочу!
А хто ліниться, й давить хропака
Завжди голодним ходить.
Яна Жданова
