Зігмунд Фрейд або Фройд (кому більше як до вподоби)
гуляє бруківкою Відня, разом із псом кудлатим:
собаці хочеться бігати, хочеться грати,
вирива повідок - це вже четверта спроба.
А хазяїн говорить весь час про свої проблеми:
про дитячі травми душі своєї особи,
заліковані рани, втрачені дні, хвороби,
наприклад, нежить, хронічне безсоння, екземи.
Виливає усе-усе бідолашному сенбернару:
забуті коханки, клієнти, що марять ночами,
як місцеві церкви і їхні прочани
проти нього й пророчать небесну кару.
"Я втомився, Вулкане, я бачу у всьому знаки,
я хотів би кудись втекти, але скрізь же люди:
на роботі, удома, в кав'ярні! усюди!"
Вслід дивились ворони й подекуди граки.
І отак теплим ранком розбивали порожню тишу.
Пес подумав: "Хазяїн - хороший і добрий,
він частенько сумний, він не дуже хоробрий,
та я знаю одне - я його не залишу!"