Дощ відплакав мою біду у калюжах із моїм почерком,
Фотографії зі стіни в смітнику з характерним прочерком,
Істеричністю почуттів , я лишила тебе стабільності,
Я від себе ніколи сама не чекала такої вірності…
Листя билося об асфальт не знайшовши твоє відображення.
Фотографії у метро переносять чужі пробачення.
Не відкинувши святість нас, трохи збоченого і спільного,
Я приймаю твої гріхи. Я вважаю тебе за рідного.
