Щось не складається в мене нічого,
Як мозаїку клею життя,
І ніби гарні мої візерунки,
Та тількі горе і біль несу я.
Хотів би я кращим зробити,
Цей світ, а хоча б і себе,
Та все чого прагну добитись,
Щось з заду тримає мене.
Як ворони бачать жертву,
Так і мене скрізь клюють,
Хоча я не здобич мертва,
Та всі чогось хочуть , ждуть.
Ще й пазли свої кольорові,
Згубив по дорозі мрій,
Пройшли вже часи чудові,
Й ніхто вже не скаже стій…