Чому ви жорстокі, заплакані дні?
Хіба й так не видно, як гірко мені?..
Навмисно ви сипите гучні слова?..
Від них розкисає моя голова...
Жорстокий. Та ні, все природно... Проте
Ще досі від холоду в душу мете
Болючий обман. І зрадлива печаль.
Мене добиває від спогадів жаль...
Не йдете? Не знаю, не знаю чому
Все краще залишилось тільки йому.
Забута моя половина життя,
З якої не висохли ще почуття.
Смієтеся? Грішно вам, дні у сльозах,
Шукати покари в моїх помилках!
Нема каяття... А за що, хай там грець?!
Це тільки в мені ще не повний кінець...
За що ви? За що?.. Не будила я сну,
І вашого розкладу теж. Не збагну
Чому лиш у мене украли усе?
І хто мені знову це все принесе?
Ви лиш не судіть!.. Ви, заплакані дні...
Чудово вам видно, як гірко мені!
В свідомості – штиль, а у серці – гроза.
І, наче на зло, протікає сльоза,
Що викриє все, що тримала в собі
Й нізащо, повір, не сказала б тобі.
А далі би жила в обманливих днях,
І знову тонула б в солоних сльозах.
Ви, дні ви мої! Ви заплакані дні!
Верніть що по праву належить мені!
Не сійте обману, і замкнутих зрад,
І вже не давайте відомих порад,
У купу одну все життя не в’яжіть
І йдіть вже від мене! Назавжди... ідіть.
Впустіть на свій обрій проміння ясне,
Що врешті тепер обігріє й мене.
Гарно написано, болюче і чутливо, але, Галинко, відкрию тобі один секрет - чоловіки брешуть, коли кажуть, що найгарніше в жінці її слабість. Будь такою, як Леся, пам"ятаєш -" Щоб не плакать - я сміялася" і все буде гаразд.
Успіху!
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00