Промінням сонця в серці вибито – Тарас!
І ніби не простий, та ти посеред нас.
І усмішка твоя мені ще не знайома,
Але в моїй душі давно ти ніби вдома.
І ті слова, які так близько поруч з нами
Лягли сумбурними і вірними рядками.
Я точно знаю, серце в т́обі найдобріше.
Тому пишу тобі я вкотре щирі вірші.
В тобі щемить твоя щиро-душевна рана.
Я знаю, бо душа стражденна не обманна.
В мені також багато всяких є образ,
Та то таке… воно пройде. А серед нас
Повинно бути тільки-но людське терпіння.
Бо там де кривда є – нема порозуміння.
Тому кажу тобі з усім своїм теплом –
До справжніх почуттів тягнися напролом.
Тарас вражений, стільки гарних слів, навіть трішки неочікувано, проте без будь-якого сумніву, приємно до безтями приємно, забираю собі на згадку. приємно, що Ти бачиш мене з такої сторони. От візьму тай послухаю Твою пораду і буду битись напролом. Головне щоби роги не пообламувалися
Дякую Тобі
Троянда Пустелі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ти ще не одружений - ріг не маєш! так шо ломися і все буде гуд!!!