Чомусь мені так одиноко і сумно на душі чомусь.
І хочу я щось розказати і висповідатись комусь.
А сльози ллються з мого серця, в очах густий-густий туман.
Моя душа така тендітна не витерпить, мабуть, обман.
Я відгороджуюсь від світу. Сама обманюю себе,
Сама я вірю, що все добре, що згодом точно це мине.
Та все ж коли з собою чесна, то захлинаюсь я слізьми.
І так вже на душі нестерпно, що хочеш помирай візьми.
І тяжко взяти себе в руки, відверто кажучи ніяк
Не можу я життя збагнути. Де є початок, де стоп знак?
І як я жити дальше буду, ховати біль я у самоті?
Зціпити зуби і мовчати, щоб заглушити крик душі.
