Листопад
Похмурий ранок – подих листопада
Накрив вуаллю жовтня карусель,
Переписав в грізальні перепади
М'яку, суху каштанову пастель.
Приніс на брудно-сірих мокрих крилах
Видіння міста – грізне, неживе,
Холодний морок-спокій в’язне в жилах:
Нарешті світ такий, яким він є.
Ось він такий – без фальшу і обману,
Без лицемірних стебел-пелюсток,
У сивій млі промерзлого туману
Його жахке оголене єство.
Чомусь ніхто не любить листопада,
Ніхто не любить правди голий шал.
А ти мій брат і ти моя відрада,
І разом ми влаштуємо цей бал.
Люблю тебе, суворий милий брате,
І жду тебе, радію як дитя,
Бо ти ж такий, як я, мій листопаде,
Такий прямий-відвертий, як і я.
Візьму я фарби, пензлі – розмалюю
Твоїм нутром полотнища сирець.
Як вдало оця сірість гармонує
Із сірістю навколишніх сердець.
