Я голим тілом пильно притулюсь
До простору холодного повітря.
Я не прокинусь більше,не засну,
Я просто помираю тихо.
Ось так мене знайдуть на самоті,
З омнілим тілом, гарним та безформним.
На жаль,я не померла у житті,
Я просто десь живу,але не зовні.
Можливо ,на могилі мертвих мрій
Похована я буду із думками.
Напевне, мій оазис затупів,
Бо я не бачила краси роками.
Колись, ти прийдеш сам до моїх снів,
Можливо,я тебе впізнаю.
Та саме ти, хоча і не хотів,
Подариш квіти не в останнє.
Адріана К.
Вірш сподобався от тільки тут: "Напевне, мій оазис затупів" може краще "захворів", бо краса "тупіти" не може, ми її можемо тільки знищити
Adriana K. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую-с)
ну,я мала на увазі,шо краса притупляЄться,
вже безліковно,
а якщо вона б "захворіла"-то було б вже інша історія : )))
але все ж таки дуже дякую за критику ))