Ні, я не ображаюся, милий мій, любий,
Просто докір у серці живе,
Просто кохання доводить до згуби,
Просто не можу я взяти чуже.
Просто життя, мов заплутана казка,
Просто у серці залишиться біль,
Просто потрібна мені твоя ласка,
Ніжная ласка і вихор надій.
Не тримаю на тебе образи,
Ображатись на тебе – це гріх.
Хоч не можу прийняти поразки
І не можу я видавить сміх.
Я не хочу тебе ревнувати,
Я так хочу тебе вберегти.
Ти навчишся мене цінувати,
А я змушена буду піти.
Я на дружбу твою зазіхала,
Та все мало, все мало мені.
Довгий шлях я пройшла, я здолала,
Щоб побачить зіниці твої.
І нехай я для тебе не рідна,
Ти у серці моїм назавжди.
Ожива душа ясна, тендітна,
Та не можу до тебе піти.
Просто ми – лише друзі навіки,
А у серці пожежа пала.
Просто ми – дві бурхливі ріки,
Дві величні притоки Дніпра.
А на серці так прикро, так важко,
І до чого душа все болить.
І на мить зробилося страшно,
Що не зможу тебе розлюбить.