"Ти дуже хороший хлопчина, -
Сказала вона, - але
Ти, як і всі – людина,
Я ж мрію про щось неземне.
Я хочу життя, як казку,
Я хочу весь світ біля ніг,
І долю я хочу кращу,
Ніж та, яку дати ти міг.
Я знати не хочу горя,
Я хочу власний едем,
Будинок на березі моря,
Й кохання з вічним вогнем.”
Звичайно, що міг я мати
Окрім кольорових снів,
Я й слова не міг сказати,
Не міг, або й не хотів.
Вона ж бо файна дівчина,
Я мабуть її любив,
Але та відверта хвилина
Змінила любов на гнів.
Пройшло вже багато років,
Нема кольорових снів,
У серці тиша і спокій,
І шрам вже заріс тих слів.
Ти зіркою так і не стала,
Світ білий не впав до ніг,
Красу, що тоді ти мала,
Присипав пухнастий сніг,
І вічний вогонь кохання
Чи згас, а чи й не було,
Самотня ти й всі бажання
Твої спопелило зло.
