Ще б пак ти - гість в цьому світі! Можливо ти не здатний збагнути навіщо тебе сюди закинули, саме у цю країну, саме в це місто, саме до цих батьків?! На превеликий жаль ти не мав змоги обирати, ти ж тільки мурашка в загальному мурашнику закинутих доль. Не ти кидав кості, їх кинули за тебе. Не ти обрізав собі пуповину, її тобі відрізали! Ти крокуєш і у голові крутиться вислів екзистенціалістичної теорії:"З кожним днем ми наближаємося до смерті!" Якщо ти заплутався у пошуку сенсу життя, спинись, озернись, посміхнись і послухай.
Колись давно жив хлопчик. Він відзначався великою нетерплячістю, хотів всього і одразу! Якось, коли хлопчик грався на вулиці, до нього підійшла бабуся і простягнувши клубочок нитки сказала:"Ось, дивися, цей клубочок - твоє життя. Я тобі його дарую. Коли тобі набриднуть люди, які тебе оточують, події, що відбуваються, ти просто розмотай клубочок і зразу час перенесе тебе у майбутнє до інших людей і подій". Хлопчик був дуже радий такій знахідці, подякувавши бабусі, він потягнув за нитку. Проходив час, і наш герой так захопився розмотуванням нитки, що не зчувся, як одружився, бо набридло бути самому. Будучи щасливим з дружиною та дітьми він знову не знаходив спокій. Взявши клубочок він почав мотати далі. Опам'ятався на цвинтарі, біля могили дружини. Дістав з кишені маленьке дзеркало, глянув у нього і заплакав. Він був сивим, старим та немічним. У душі лунало:" Що ти накоїв?" Раптом він почув знайомий голос. То була та сама бабуся, що дала йому колись злощасний клубочок. Вона підійшла до старика, поставила руку на плече і промовила:"Я повертаю тобі твій клубочок життя, але пообіцяй мені, що більше не будеш його розмотувати, а дозволиш розмотуватися самому!"."Обіцяю" - сказав русявий хлопчина і усміхнувся!
Чому ми спішимо!? Треба любити кожну мить, кожну квітку з ромашкового саду. Знаю, що захід сонця прекрасний, та не спіши до заходу свого життя. Ти ж ще стільки не бачив в цьому світі: туман що опускається над горами і вкриває їх наче ковдрою, хвилі, які виносять маленькі морські зірки на берег, гриба, що схавав свою ніжку в мосі, і усміхається до тебе кінчиком головки. Байдуже де ти живеш, які в тебе батьки. Тобі не треба знати хто тебе сюди закинув. Ти просто живи і не спіши розмотувати свій клубочок життя!
ID:
164938
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.01.2010 18:09:15
© дата внесення змiн: 08.01.2010 18:09:15
автор: Зеленчук Галина
Вкажіть причину вашої скарги
|
