В душі моїй вирує буря зла
Й стирає вільні, радісні надії.
Як чорна хмара, прірва залягла -
Я втратила в собі цнотливу віру.
Душею спопеліла аж дотла,
В журбі навіки загубила мрію.
Безбарвно і пригнічено жила.
Та чи сама здолати це зумію?
Зірву з очей облудну пелену,
Знайду те світло, що в душі згасає,
Й повірю в долю щиру й осяйну,
Що порятує з вогняної лави
І серце оживить, як дощ весну.
Й забуду врешті все, чого немає.
